Сьогодні у нашому закладі освіти відбувся загальноучилищний захід «День Героїв: імена які надихають» — захід, який торкнувся найтонших струн душі, змусив мовчати серце і не стримувати сліз.
Ми говорили про День Героїв — про свято мужності, честі та незламності. Про тих, кому народ дає найвище звання — Герой. Про людей, які ціною власного життя боронять Україну, нашу свободу, наше сьогодення й майбутнє. Про тих, хто не шукав слави, а просто любив свою землю більше за себе.
Сьогодні нашу меморіальну стіну пам’яті «Журавлі, які відлетіли у безсмертя» поповнили ще два фото наших випускників — Володимира Черкова та Валентина Шевчука. Ще два молоді обличчя, ще дві долі, ще два імена, викарбувані не лише на стіні пам’яті, а й у наших серцях.
Вони навчалися у різні роки, йшли різними життєвими дорогами, але війна жорстоко поєднала їхню долю — обидва Герої загинули в один день, 21 лютого 2026 року.
Ще два молоді життя вирвала безжальна війна. Ще дві мрії не встигли здійснитися. Ще два серця перестали битися заради того, щоб билася Україна. Два журавлі відлетіли у небо, щоб навіки стати вартовими миру для рідної країни…
Розділити цей щемливий і важкий біль з нами прийшли рідні наших Героїв: батько Володимира Черкова — Віктор Валентинович та племінник Валентин, мати Валентина Шевчука — Людмила Володимирівна, дружина із маленьким синочком та брат. Також на захід були запрошені військовослужбовці 8 полку сил спеціальних операцій — побратими Валентина Шевчука.
Це був надзвичайно важкий, до сліз щемливий захід. Захід, де боліло мовчання. Де кожне слово відгукувалося у серці. Де кожен погляд був сповнений пам’яті, вдячності та невимовного смутку.
Сьогодні ми живемо у час, коли історія твориться на наших очах. Імена Героїв уже не лише у підручниках.
Вони поруч із нами —
у наших містах,
у наших родинах,
у нашому училищі.
Вічна пам’ять і слава Героям України.
